НараЯна

Файна дівка косоока, бо вона Звізда Востока
Я її на празнику зустрів...
Їй батьки допомагають: гроші фрукти висилають
Хочуть аби дохтором була

А вона по клубах ходить − пацанів додому водить
З інститута вигнали давно
Бо вона не хоче вчитись − зранку любить похмелитись
І життя «унилоє гавно»©

Хоч вона не ідіотка, в неї порвані колготки
Моду із Берліна привезла
Макіяж завжди яскравий, красна точка між бровами
Очєнь даже нравицця вона

Вкрала серце, вкрала душу, знищила здоровий сон
Розтоптала сподівання наче той індійський слон

Я тобою марив зраня, цілий день і під обід
Ти була моє кохання, я від того чисто зблід
Я під твоїми дверима ніч сидів як хворий пес
Знаю я тепер сусідів, почтальйона і Собез

На квартирі в цьоці Наді жила ти як в шоколаді
Ще й Вай-Фая мала безліміт
Попри мене проходили раз за разом крокодили
Тільки ти красавіца була

Позавчора десь під вечір коли я вже хтів піти
Ти взяла мене за руку і сказала «к чьорту скуку»
Йдем построїм спалені мости

Повела мене на кухню, посадила на диван
Ти спитала: «Хочеш кави? Може чай "Принцеса Ява"?»
Ні!, − сказав, − я хочу лиш тебе
− «Може хоч кусочок хліба?»
Я сказав: Нє-нє, Сс-пасіба©
Де там ті мости? − Йдем будувать!

Ти як та богиня вШива, в котрої є вісім рук
Знаєшся на камасутрі − книжка то твій ліпший друг
Ізвивалась як та кобра...